ВСТУП

            Сучасна клінічна медицина досягла значних успіхів в діагностиці та лікуванні багатьох захворювань. Поглибились уявлення про етіологію та патогенез значної кількості хвороб, розроблено та удосконалено методи діагностики, консервативного і хірургічного лікування, впровадженні нові фармакологічні препарати.

            В повсякденній роботі лікаря широко використовуються нові ендоскопічні, рентгенологічні, сонографічні, морфологічні, функціональні та інші методи дослідження, що сприяє не тільки підвищенню рівня нозологічної діагностики, а і більш точного визначення стадії, фази, ступеня тяжкості перебігу захворювання та його ускладнень,

            В той же час, за  сучасними підходами щодо організації лікувального процесу в аспекті зміщення пріоритетів від стаціонарної до первинної медичної допомоги, впровадження в практичну діяльність  страхової медицини  та економічних заходів  з управління лікувальними закладами, виникає потреба в розподілі медичних ресурсів в залежності не тільки від характеру захворювання,  а і від ступеню його тяжкості і ускладненості перебігу. Для підвищення якості прийняття рішень з управління лікувально-діагностичним процесом є потреба в більш якісному статистичному обліку захворювань, в тому числі, в залежності від віку пацієнтів, наявності ускладнень та їх об’єктивних проявів, що теж співвідноситься з розподілом медичних ресурсів.

            В методичному аспекті це забезпечується втіленням в практику роботи лікувальних закладів протоколів (стандартів) медичної допомоги та визначенням для них необхідних матеріальних ресурсів. Однією із суттєвих проблем розробки протоколів (стандартів) медичної допомоги є розподіл захворювань  за клінічними моделями, для визначення яких необхідні  класифікаційні вимоги, чіткі критерії розподілу хворих за станами для формування клініко-діагностичного алгоритму.

            Ця мета може бути досягнута при наявності узгоджених клінічних класифікацій хвороб, які були б органічно пов’язані з міжнародною статистичною класифікацією  (МКХ-10). Тільки при такому підході, формуючи клінічний діагноз, що є найважливішими в діяльності лікаря, можливо порівняти стан хворого, ускладненість перебігу захворювання з ознаками статистичного обліку та необхідними медичними і фінансовими ресурсами, потрібними для надання адекватної медичної допомоги. Тобто, наявність клініко-статистичних класифікацій дозволить формувати на їх основі перелік стандартизованих клінічних діагнозів в якості професійно орієнтованих моделей.

            Вказані потреби спонукали нас до формування сімейства таких класифікацій з урахуванням накопиченого міжнародного та національного досвіду з цієї проблеми.

            Створюючи клініко-статистичні класифікації на базі МКХ-10, враховано декілька стандартизованих вимог:

·         необхідність використання класифікацій в лікувально-діагностичному процесі як терапевтами, так і хірургами;

·         можливість роботи з класифікаторами як в ручному режимі, так і при їх використанні в інформаційних технологіях;

·         необхідність однакового підходу в формулюванні клінічного діагнозу.

Структура клініко-статистичної класифікації базується на кодах та знаках міжнародної статистичної класифікації хвороб (МКХ-10), яка є основою для обліку захворювань  в межах  державної статистичної звітності.

При наявності клінічних класифікацій для кожного  захворювання нами наведено макет клінічного діагнозу , який містить назву захворювання,  яка   співпадає з номенклатурою захворювання і, термінологічно, може не співпадати з МКХ, а також включає клінічні ознаки , що характеризують різні складові частини клінічного діагнозу. Вони включають розподіл клінічних, лабораторних, морфологічних, інструментальних та інших ознак та критеріїв,  які їх окреслюють.

Така структура клініко-статистичної класифікації дозволяє, додавати до коду МКХ необхідні літерно-цифрові коди, сформувати повний клінічний діагноз за основним, супутнім захворюванням та ускладненнями основного захворювання і забезпечити автоматизовану обробку діагнозів в межах інформаційних систем, що розробляються багатьма лікувальними та науковими закладами.

Для позначення клінічних поширень класифікації застосовуються п’ятий літерно-цифровий код. Умовний розподіл розділів класифікації представлено нижченаведеними критеріями.

                                   В – Вид захворювання

                                   I –  Дані інструментальної діагностики

                                   Q – Клінічні прояви

                                   K – Лабораторна діагностика

                                   L – Локалізація

                                   M – Морфологічні прояви

                                   O – Ускладнення

                                   W – Первинна пухлина

                                   R – Поширеність процесу

                                   T – Ступінь тяжкості

                                   F – Фаза захворювання

                                   Z – Фонове захворювання

                                   S –  Функціональний стан

                                   X – Характер перебігу

                                   E – Етіологія захворювання

Таким чином, створені клініко-статистичні класифікації хвороб дозволяють не тільки стандартизувати розгорнутий клінічний діагноз, а і формувати різні переліки станів, що дає змогу розподілити хворих в залежності від потреб  надання  амбулаторного або стаціонарного лікування, обумовити обсяги діагностичних та лікувальних медичних ресурсів та проводити експертизу якості медичної допомоги.